Владислав народився 18 листопада 1996 року у місті Хрестівка, що на Донеччині. Втративши батьків у дев’ятирічному віці, він зростав під опікою дідуся. Вищу освіту здобув у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, ставши магістром з превентивної діяльності.
З юності, відчувши брак батьківського тепла, Владислав прагнув присвятити себе допомозі дітям, покращувати їхнє життя. Діти були його всесвітом. У званні капітана він працював у відділі превенції Краматорського районного управління поліції. Разом із родиною мешкав у Костянтинівці.
Протягом десяти років Владислав самовіддано служив у лавах поліції. З перших днів служби він виконував бойові завдання на Донеччині, зокрема брав участь в обороні Костянтинівки. Владислав мав статус учасника антитерористичної операції та учасника бойових дій.
У 2023 році, коли ворог вже контролював половину Бахмута, Владислав безстрашно вивозив дітей з-під обстрілів, отримавши при цьому закриту черепно-мозкову травму. У 2024-му, після окупації Авдіївки, він евакуював родини з дітьми з прифронтових зон та неодноразово потрапляв під ворожий обстріл. Його незламний дух проявлявся в кожній дії: від розбору завалів та надання першої допомоги до психологічної підтримки та непохитного захисту дітей. Владислава знали у кожній школі, дитсадку, училищі громади – адже навіть у найтемніші години він був поруч з дітьми. За майже три роки війни, завдяки його мужності та турботі, понад тисячу родин з дітьми знайшли порятунок і безпечне життя.
За віддану службу він був відзначений нагрудним знаком «Учасник бойових дій», а також численними грамотами та подяками за сумлінне виконання службових обов’язків.
Життя Владислава Миколайовича Жданова, 27-річного старшого інспектора сектору ювенальної превенції, обірвалося 21 травня 2024 року у Краматорську під час виконання бойового наказу. Владислав загинув на місці.
Поховали його в селі Іванопілля Краматорського району Донецької області.
У нього залишилися дружина Ольга, доньки Поліна та Марія, яким на момент загибелі тата було 5 років та 3 місяці.
Втрата найріднішої людини, батька та чоловіка, стала для них непомірним горем. Й досі щодня його рідні дівчата запалюють свічку пам’яті біля портрета тата. Для них він назавжди залишиться янголом-охоронцем, що оберігає їх з неба.
Ім’я Владислава Жданова назавжди вписане в історію Костянтинівської громади.