ЄГОРОВ Максим Валерійович
(15.03.1999 – 12.04.2024)
У безкраїх просторах української історії, сповненої відваги та жертовності, ім’я Єгорова Максима Валерійовича назавжди закарбоване як символ незламності та відданості. Хоча він не був корінним костянтинівцем, саме це місто стало для нього домом, де розквітло його кохання та утворилася сім’я. З 13 липня 2020 року до останнього подиху 12 квітня 2024 року Максим служив у лавах 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова десантно-штурмових військ ЗСУ.
На території, де базувалася його бригада, був встановлений пам’ятний меморіал загиблим кіборгам, тим «хлопцям, що стали частинкою славної історії нашої країни».
І якби цей скорботний список продовжувався, його ім’я без сумніву було б висічене у граніті поруч з іменами інших героїв, які віддали своє життя за Україну.
Життя Максима – це історія мужності, любові та невимовного болю, що залишив по собі шляхетний воїн.

Єгоров Максим Валерійович народився 15 березня 1999 року у місті Лисичанськ Луганської області.
З трьох років він відвідував дитячий садок «Росинка», а потім вступив до першого класу Лисичанської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів №18, де закінчив 9 класів.
Після школи Максим обрав робітничу професію, вступивши до шахтарського училища, де здобув спеціальність електрогазозварника 4-го розряду. Після училища він розпочав свою трудову діяльність, працюючи охоронцем на місцевому заводі харчової промисловості.
13 липня 2020 року Максим зробив свідомий вибір, приєднавшись до Збройних Сил України за контрактом і вирушивши в зону АТО.
Він служив у 90-му окремому аеромобільному батальйоні імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова (90 ОАеМБ в/ч 0641), що входить до складу 81-ї аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ.
У складі батальйону брав участь у виконанні завдань з оборони на Сході України.
З початком повномасштабного російського вторгнення на територію України був залучений до найгарячіших точок оборони держави, зокрема Луганщини. Брав участь у важких оборонних боях, у яких участь батальйону була критично важливою для стримування ворога на Луганському напрямку.
Захищаючи Україну солдат Єгоров Максим з позивним «Єгорка» загинув під час виконання бойового наказу 12 квітня 2024 року під Білогорівкою Луганської області.
Саме в Костянтинівці Максим створив щасливу сім’ю з Катериною. Проте, жахлива війна, від якої він захищав рідний край і свою родину та мужньо протистояв рашистським загарбникам, трагічно увірвалася і в його особисте життя, навіть після його загибелі.
Він так і не дізнався про ту жахливу трагедію, яка спіткає його кохану дружину, адже 9 серпня того ж року, менш ніж за чотири місяці після його смерті, російська ракета вб’є її доньку під час прямого влучання у торговельний центр.
До останнього подиху залишаючись вірним своїй присязі у лавах 90-ї ДШБ, Максим загинув як Герой. Йому назавжди 25.
Його пам’ять назавжди житиме в серцях рідних, побратимів та всього українського народу.