(09.03.1978 – 06.04.2022)
Юрій Володимирович Тихоненко народився 9 березня 1978 року у смт Гребінки Білоцерківського району Київської області. Закінчив Гребінківську середню школу, згодом здобув фах повара. У мирному житті він був щирою, доброю та чуйною людиною – завжди уважний до інших, готовий вислухати, підтримати й допомогти.
Юрій мав плани на майбутнє, але війна перекреслила мирні мрії. У 2015 році він став до лав Збройних сил України, підписав контракт і свідомо пішов захищати свою країну, свою родину, свою землю.
Він проходив службу у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка Сухопутних військ ЗСУ з моменту її формування. На посаді командира відділення радіаційної, хімічної та біологічної розвідки Юрій пройшов бойове хрещення поблизу Горлівки, згодом боронив українські позиції біля шахт «Бутівка» та «Південна», Донецького аеропорту, у районах Зайцевого, Пісків та на інших гарячих напрямках.
За мужність і професіоналізм у 2017 році йому було присвоєно звання головного сержанта. Побратими поважали Юрія за спокій, впевненість і готовність завжди бути там, де найважче.
У 2015 році, коли 57-ма бригада дислокувалася у Костянтинівці, Юрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ганною. Саме тут вони створили родину, а у 2016 році у подружжя народився син Тимур. У Костянтинівці родина прожила дев’ять щасливих років – років любові, взаємної підтримки й спільних мрій. Юрій безмежно любив свою сім’ю, дорожив кожною хвилиною, проведеною разом. Саме тут, у нашому місті, на нього завжди чекали – з любов’ю, вірою і надією.
З початком повномасштабного вторгнення росії у 2022 році майстер-сержант, головний сержант військової частини А1736 Юрій Тихоненко не вагався жодної миті – він знав, що його місце на передовій.
Протягом майже двох років родина чекала звістки. Юрій зник безвісти під час виконання бойового завдання. Дива не сталося – Герой повернувся додому «на щиті».
Свою останню битву Юрій Тихоненко героїчно прийняв 6 квітня 2022 року поблизу населеного пункту Нижнє Луганської області, безпосередньо беручи участь у боєзіткненні з ворожими силами.
Ось як згадує Юрія його побратим Костянтин Ільченко:
«Війна забирає найкращих… «Бізона» поважали всі – і бійці, і офіцери. Там, де був він, завжди панували впевненість, порядок і спокій. Для мене за честь було воювати з ним пліч-о-пліч. Його життя стане прикладом для наших дітей і онуків».
Юрій Тихоненко був вірний Військовій присязі та Українському народові й до останнього стояв на захисті України.
Йому навіки 44.
Світлу пам’ять про нього зберігають батьки, дружина та двоє синів.
Ім’я Юрія Тихоненка назавжди вписане в історію боротьби України за незалежність та в історію Костянтинівської громади.
Пам’ятаємо. Шануємо.
Вічна пам’ять і слава Герою!
