Костянтинівець Вадим Володимирович Кокурін загинув на двадцять п’ятий день повномасштабного вторгнення.
Вадим народився 28 березня 1990 у Костянтинівці. Зростав у багатодітній родині, він був найстаршим і єдиним братом для чотирьох сестричок. Зі слів мами Тетяни, хлопчик був слухняним і завжди піклувався про меншеньких.
Вадим навчався у Костянтинівській школі №13 та Іллінівській сільській школі, згодом продовжив навчання у Костянтинівському індустріальному технікумі.
У 2011 році після строкової служби Вадим працював рятувальником ДСНС у Донецькій області. Одружився. У молодят народився син. З 2014 року займався більш цивільною роботою.
Вадим мав творчі здібності, згадують його близькі, жоден захід у місцевому будинку культури не обходився без його участі. Вадим став волонтером Червоного Хреста. Він мав добре серце та завжди прагнув бути корисним для інших.
У 2021 році Вадим добровільно пішов служити до 81-ої окремої аеромобільної десантної бригади 122-го батальйону. Контракт із ЗСУ до останнього тримав у секреті від рідних: щоразу, як виїжджав на бойове завдання на Луганщину, казав, що їде на навчання.
20 березня 2022 перестав виходити на зв’язок. Вадим загинув від поранень під час ракетного удару, захищаючи з побратимами Рубіжне Луганської області. До свого 32-го дня народження він не дожив 8 днів.
Указом Президента України солдат Вадим Кокурін нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.