Гарбуз Євген Юрійович (07.09.1994 – 10.05.2025)

Євген народився 7 вересня 1994 року в Костянтинівці на Донеччині. З дитинства він був допитливим хлопчиком. Мав багато друзів, полюбляв дитячі розваги та завжди знаходив час для допомоги бабусі, був турботливим та відповідальним.
З 2000 по 2010 рік Євген навчався у Ново¬дмит¬рівсь¬кому ліцеї № 8, цікавився математикою, полюбляв майструвати на уроках трудового навчання. Після школи він вирішив пов’язати своє життя з технічною спеціальністю, вступивши до Костянтинівського вищого професійного училища за фахом «електрогазозварник, контролер зварювальних робіт».
З 1 грудня 2018 року по 29 квітня 2020 року Євген проходив строкову військову службу. Повернувшись до цивільного життя, він обрав шлях наставника, прийшовши працювати до рідного училища на посаду майстра виробничого навчання та інструктора з водіння.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Євген активно долучився до волонтерської діяльності, допомагаючи з евакуацією людей із небезпечних зон.
13 лютого 2023 року Євген був призваний до лав Збройних Сил України, ставши на захист рідної Батьківщини. Служив лінійним наглядачем відділення зв’язку взводу зв’язку 2 мотопіхотного батальйону військової частини А1302. Брав участь у боях найгарячіших точок фронту, серед яких були Бахмут, Кліщіївка, Часів Яр, Димитрів, Покровськ і, звісно, його рідна Костянтинівка. Попри всі випробування, він завжди залишався вірним своєму обов’язку.
29 квітня 2024 року він одружився і став батьком для двох донечок Анастасії та Діани. Євген був безмежно щасливий, мріючи ще про сина та доньку. Також він став хрещеним батьком і любив хрещеника як рідного синочка.
Він захоплювався автомобілями та мотоциклами. Мріяв після перемоги відкрити власну СТО, придбати авто і подорожувати дорогами України.
10 травня 2025 року під час перебування в рідній Костянтинівці Євген Гарбуз загинув унаслідок влучання ворожого FPV-дрона.
Побратими згадують Євгена так: «Це людина без страху, без довгих вагань: треба – значить ідемо. З ним було легко і просто, хоч у вогонь, хоч у воду. Він у будь-якій ситуації залишався веселим, позитивним і з холодним розумом. За те, що він своїм позитивом піднімав дух бригади, йому дали позивний «Пікачу». Країна втратила відмінного солдата, а ми – доброго та незабутнього друга».
Прийомні дочки Євгена діляться своїми спогадами: «Для мене Женя став татом, другом, психологом та ангелом-охоронцем. Ця людина – приклад мужності, відваги, доброти, розуміння, поваги та чистоти. Я могла з ним спілкуватися на різні теми, радитися, розповідати про те, що мене турбує, і жодного разу він не дав мені поганої поради або не підтримав. Ця людина вчила мене водити машину і раділа разом зі мною моїми досягненнями. Дуже його не вистачає… Таких людей, як наш Женя, більше не немає.»
Йому назавжди 30.
Пам’ять про Євгена назавжди житиме в серцях його рідних, колег, друзів, побратимів.