Автор: Memorial
Віталій Володимирович ЗАБАБУРІН
Кондратенко Сергій
Сергій Геннадійович КОНДРАТЕНКО
Народився Сергій 26.03.1987 року в місті Донецьк. Навчався в Донецькій спеціалізованій загальноосвітній школі I-III ступенів № 19. Здобув освіту в Донецькому технікумі промислової автоматики, згодом – у Харківській національній академії міського господарства.
У 2014 році разом із сім’єю переїхав до Костянтинівки. Працював у ПАТ «Український бекон».
З початком повномасштабного вторгнення всією родиною евакуювалися в м. Тульчин Вінницької області, де Сергій працював у ТОВ «Вінницька птахофабрика».
1 грудня 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаді гранатометника.
Загинув 26 травня 2023 року біля села Іванівське Бахмутського району. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу зі ствольної артилерії.
У Сергія залишилися дружина і дві доньки.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, посмертно. Похований на Марсовому полі Личаківського цвинтаря у Львові.
Сергій дуже любив читати, вчитися новому, відпочивати на природі, проводити час зі своєю сім’єю. Мріяв подорожувати.
Він був найкращім батьком та чоловіком, люблячим, сміливим, чуйним, завжди приходив на допомогу, брав на себе відповідальність.
Ім’я Сергія Кондратенка назавжди вписане в історію Костянтинівської громади.
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. №5
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. № 5 Костянтинівської міської ради Донецької області збудовано в 1968 році.
Окупанти неодноразово наносили ракетних ударів, намагаючись зруйнувати заклад освіти.
Дати пошкодження будівлі навчального закладу в результаті влучання ракети на подвір’я закладу освіти: 12.09.2022, 21.12.2022. 06.03.2023.
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. №6
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. № 6 Костянтинівської міської ради Донецької області збудовано в 1991 році.
Російські окупанти двічі завдавали ракетних ударів по навчальному закладу: 24.07.2022,15.03.2023.
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. №4
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. №4 Костянтинівської міської ради Донецької області. Збудовано навчальний заклад у 1960 році.
Дати пошкодження закладу освіти від ракетних ударів російського окупанта: 09.05.2023, 16.05.2023.
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-II ст. №8
Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-II ст. № 8 Костянтинівської міської ради Донецької області збудовано у 1959 році.
Ворог декілька разів намагався зруйнувати навчальний заклад. Дати пошкодження в результаті ракетних ударів та вибухової хвилі: 26.05.2022,29.12.2022, 16.05.2023, 26.02.2024.
Кондрашов Іван
Іван Сергійович Кондрашов
Іван народився 20 червня 2000 року у місті Костянтинівка. Ріс звичайним хлопчиком, з дитинства був слухняним та допитливим. Навчався у загальноосвітній школі № 27 та Новодмитрівському ліцеї. Навчався добре, перевагу віддавав гуманітарним предметам.
Мріяв стати журналістом, але доля вирішила так, що Іван вступив до Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
«Іван був щасливий, що стане психологом, казав, що так зможе допомагати іншим. Синові подобався Київ, він планував там залишитись жити, мав кохану дівчину», – каже мама Ольга.
У 2021 році отримав диплом магістра, і молодого військового психолога направили на службу до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
З початком повномасштабної війни Іван разом із побратимами вирушив на передову, служив офіцером-психологом артилерійського дивізіону, надавав психологічну допомогу солдатам на різних ділянках фронту і мріяв про якнайшвидше звільнення рідної Донеччини.
Воїн загинув 20 червня 2022 року під час виконання бойового завдання у Дружківці внаслідок ракетного удару.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку лейтенант Збройних сил України, офіцер-психолог Іван Кондрашов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Він загинув у свій день народження. Щирий, красивий, розумний та завжди усміхнений – таким згадують рідні, друзі та побратими молодого лейтенанта Івана Кондрашова з Костянтинівки.
Знайко Олексій
Олексій ЗНАЙКО
Народився 14 червня 1995 року в селі Соколова Балка Полтавської області. Закінчив 9 класів місцевої школи. Продовжив навчання у Полтавському професійно-технічному училищі № 23, де здобув фах електрозварника. Працював у ТОВ «Сокіл».
З 2015 року Олексій учасник АТО/ООС на Донбасі. Неодноразово виконував бойові завдання на передовій, заслужив авторитет серед побратимів і командування.
У 2017 році у Костянтинівці зустрів свою кохану і невдовзі молодята створили родину.
У 2019 році вступив до Міжрегіональної академії управління персоналом, навчався на третьому курсі за спеціальністю «Право».
Під час повномасштабного російського вторгнення Олексій захищав Україну у лавах 90-го окремого аеромобільного батальйону ім. Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова, що у складі 81-ї бригади ДШВ ЗСУ. Був водієм розвідувального взводу.
«Захоплювався автомобілями. Любив ремонтувати всю військову техніку і це у нього гарно виходило. Олексій був мужнім та хоробрим чоловіком», – каже дружина Ірина.
«Олексій був професіоналом. Мужній, сміливий, справедливий, ризиковий. Воював в АТО/ООС. 6 березня 2022 року біля населеного пункту Глинське, північніше Ізюму, знищив ворожу техніку з гранатомету. Під час боїв за населений пункт Кам’янка вивозив поранених та вбитих побратимів попри танковий вогонь по його позиції. Ризикуючи власним життям врятував чимало побратимів. Він був готовий їхати в пекло, аби вивезти звідти побратимів. Отримавши осколкове поранення, відмовився від лікування і повернувся до підрозділу, що вів тяжкі бої у Богородичному. «Монгол» завжди був там, де небезпечно. До останнього подиху мужньо боронив Україну», – розповідав Роман, командир Олексія.
Старший солдат Олексій Знайко, позивний «Монгол», загинув 6 червня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Богородичне на Донеччині. Боєць отримав важкі поранення та опіки внаслідок обстрілу некерованими авіаційними ракетами з ворожого гелікоптера. Його встигли евакуювати, однак дорогою до шпиталю серце захисника зупинилось. Він не дожив вісім днів до своїх 27-ми.
Герою навіки 26.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку старший солдат Олексій Знайко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Громак Дмитро
Дмитро Валентинович Громак.
Дмитро народився 14 квітня 1983 року у місті Костянтинівка. Навчався у загальноосвітній школі № 5. Після закінчення школи продовжив навчання у середньому професійно-технічному училищі № 113 за спеціальністю електрогазозварник.
Дмитро працював на будівництві, був здібним і вмілим, допомагав друзям, знайомим. Чоловік мав золоті руки, майстерно виконував найскладніші роботи, за що користувався повагою від колег. Був надійним другом, завжди йшов на допомогу, у вирішенні будь-якої проблеми міг допомогти та підтримати.
У 2010 році Дмитро зустрів свою кохану, вони познайомилися на Різдво. Згодом створили сім’ю і невдовзі народився синочок. Дмитро був коханим і люблячим чоловіком, турботливим найкращим татусем. Був чоловіком, який завжди підтримає, зрозуміє і візьме на себе відповідальність.
З початком повномасштабного вторгнення став на захист України і своєї родини від російських окупантів у складі 22-го окремого мотопіхотного батальйону Збройних Сил України у званні старший солдат. Служив гранатометником 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти.
Загинув 16 травня 2023 року на передовій під час виконання бойового завдання біля села Стельмахівка Луганської області.
Поховали захисника на Червонянському кладовищі рідного міста Костянтинівка.
