Автор: Memorial

Максим Миколайович Сорока.
Народився Максим 6 червня 1982 року у місті Дружківка Донецької області. Але все життя прожив у селі Предтечине Костянтинівського району.
У 1999 році, після закінчення школи, вступив до Слов’янського авіаційного технічного коледжу цивільної авіації, який закінчив у 2002 році.
Пізніше продовжив навчання у Бахмутській інженерно-педагогічній академії за спеціальністю «Професійна освіта. Транспорт» і у 2014 році отримав диплом спеціаліста. До початку повномасштабного вторгнення працював водієм в Предтечинському старостинському окрузі Костянтинівської міської ради.
Як офіцер запасу ЗСУ був мобілізований Костянтинівським ТЦК у перші дні повномасштабної війни 26 березня 2022 року.
Став до лав Збройних Сил України до 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
Самовіддано захищав Україну. Життєве кредо Максима «Моя честь. Моя вірність». Він був людиною честі і совісті.
Загинув під час виконання бойового завдання 6 липня 2023 року у районі села Приютне Пологівського району на Запорізькому напрямку.
Поховали Героя 14 липня 2023 року у Вінниці на Алеї Слави.

Олександр Євгенійович Рожков.
Народився Олександр 6 жовтня 1998 року у місті Костянтинівка.
Навчався у загальноосвітній школі № 6. Ріс звичайним допитливим і життєрадісним хлопчиком. Мав багато друзів, був добрим, спокійним, відкритим і водночас мав почуття справедливості та цілеспрямованості.
Так склалася доля, що виховувала Олександра бабуся, і коли її не стало, він тяжко переніс її втрату, бо любив її найбільше.
Олександру подобалось займатися спортом. Мав багато грамот та медалей за зайняті призові місця. Захоплювався Street workout – майстерно виконував різні вправи на вуличних турніках та брусах.
Після закінчення школи вступив до Слов’янського державного педагогічного університету на факультет фізичного виховання. Вчився на учителя фізичної культури. Отримав освітній рівень бакалавра.
Олександр був худорлявої спортивної статури, але ж любив смачно поїсти, шаурма та м’ясо були його одними з найулюбленіших страв.
Олександр був творчою особистістю, він писав пісні, знімав під них відео-кліпи і брав у них участь разом із друзями.
Після навчання працював на Кондитерській фабриці «Дружківська», пізніше на АПК «Інвест».
Любив життя, мріяв про майбутнє. У рідному місті зустрів кохану. Невдовзі молодята побралися і чекали на первістка. Олександр був впевнений, що народиться син.
Призваний на військову службу Краматорським РТЦК . Пройшов медичну комісію і військові навчання. Перед початком війни заключив контракт із ЗСУ.
З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ. Служив у званні солдата, на посаді стрільця-снайпера 2 відділення 1 аеромобільно-десантного взводу 1 аеромобільно-десантної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону ім. Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.
Загинув Олександр 23 серпня 2022 року під час виконання завдання за призначенням у районі бойових дій поблизу населеного пункту Богородичне Краматорського району Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу з боку підрозділів рф.
Похований 26 серпня 2022 року у місті Дніпрі.
Йому назавжди 23.

Ісаєв Сергій
Народився 10 квітня 1975 р. в м. Костянтинівка Донецької області. Навчався у ЗШ №4, яку закінчив у 1990 р. Педагоги і однокласники запам’ятали Сергія добрим, порядним, завжди готовим прийти на допомогу. Отримав спеціальність у професійно-технічному училищі №20.
У 1994-1996 рр. служив у десантних військах, був водієм-гранатометником, потім – сапером. Після служби в армії одружився, створив невеличкий власний бізнес. Ніколи не був байдужим до чужого горя. Зумів знайти однодумців і організувати допомогу дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька.
Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», зробив конструкції для плетіння маскувальної сітки. Він допоміг військовим від Станиці Луганської до Волновахи, водночас не забуваючи дбати про своїх підопічних із сиротинця. Не залишив благородну справу допомоги дітям і тоді, коли в липні 2015 року пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у 122 батальйоні 81 бригади старшим сержантом – командиром 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, неодноразово виконував обов’язки командиру взводу. У своїй частині Сергій організував збір пластику для допомоги у протезуванні постраждалих в АТО від БФФ «Овес».
З 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник антитерористичної операції на Сході України, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктів Пилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області.
Загинув Сергій 25 квітня 2016 р. близько 14 год.20 хв. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Вибух міни ОЗМ-72 забрав його життя.
В останню путь його проводжали рідні, друзі, волонтери не тільки з Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, а й із Західної України. Патріоти України стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя заради Рідної Землі.
У Сергія залишились дружина Тетяна та двоє неповнолітніх діточок: Тимофій і Марія. Похований Ісаєв Сергій Володимирович 27 квітня 2016 р. на Сантуринівському цвинтарі м. Костянтинівка поруч із могилами своїх батьків.
У жовтні 2016 р. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за № 291/2016 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.

13 жовтня 2016 р. напередодні Дня Захисника України на будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.

Михайло Олександрович Грицак.

Народився Михайло 30 червня 1986 року у селі Іванопілля Костянтинівського району.
Навчався у міській загальноосвітній школі. Мав багато друзів. Любив спорт, книжки. Був активним і допитливим підлітком. Йому, як і його одноліткам, подобалися комп’ютерні ігри.
У 2008 році Михайло закінчив Луганський національний аграрний університет. Після строкової служби в Збройних силах України вирішив піти за прикладом батька і обрав професію правоохоронця. Захопленням Михайла була його щоденна самовіддана праця у поліції. Він десять років поспіль дбав про безпеку та захищав громадян.
У 2010 році Михайло зустрів свою кохану. Разом створили родину і невдовзі народилися донечки. Коханий чоловік, турботливий батько, Михайло завжди був опорою для близьких і рідних. Дбав про родину, вирішував важливі життєві питання і завжди брав на себе відповідальність.

З початком повномасштабного вторгнення росії Михайло відправив сім’ю в безпечне місце, а сам залишився допомагати цивільним мешканцям біля лінії фронту. Виїжджав на місця ракетних ударів, під обстрілами документував воєнні злочини росіян. Мріяв про перемогу, наполегливо тренувався і відточував свої навички, щоб урятувати більше людей.
Життя старшого інспектора сектору кадрового забезпечення Краматорського РУП Михайла Грицака обірвалося під час служби біля рідної Костянтинівки.

Поліцейському назавжди залишилося 37 років.

Богдан Віталійович Сидоренко
Народився Богдан 25 серпня 1970 року.
Визволяв українську землю від руської нечисті на Бахмутському напрямку.
Старший лейтенант, командир 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини А4875 Богдан Сидоренко загинув як герой 17 червня 2023 року в районі села Кліщіївка Донецької області під час виконання бойового завдання, прикривши собою побратимів.
Похований на Червонянському кладовищі міста Костянтинівки.

Вадим Вікторович Божевольний
Вадим народився 24 липня 1989 року у місті Костянтинівці. Згодом родина переїхала до села Малинівки Слов’янського району Донецької області.
Здобувши неповну середню освіту хлопець продовжив навчання у технікумі.
Після навчання повернувся до села Малинівка, покохав дівчину, з нею створили родину, на світ з’явились дві донечки – Вікторія та Ксюша.
Чоловік мав золоті руки, працював трактористом у своєму селі, їздив на заробітки. Придбав для родини будинок в селі Малинівка, будував плани на майбутнє. Але все змінила війна…
З перших днів повномасштабного вторгнення Вадим пішов захищати Батьківщину. 5 місяців навчався на навідника-оператора. Служив солдатом танкових військ.
Загинув 20 липня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка на Бахмутському напрямку.
Похований 7 серпня 2023 в селі Маркове.
Прощання з загиблим Героєм відбулося в селі Маркове, де зібралися його рідні, близькі та друзі, бойові побратими, мешканці села.