Skip to main content

Автор: Memorial

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. №3

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. № 3 Костянтинівської міської ради Донецької області збудовано в 1975 році.
Дата пошкодження: 13 липня 2022 року внаслідок влучання ворожого ракетного удару на подвір’я закладу освіти.
27.04.2023 та 15.05.2023 заклад освіти знову зазнав ушкоджень унаслідок ракетних обстрілів дитячих садків № 13, № 31, які розташовані поруч.

Власов Ігор

Сімсот дев’ятнадцятий день повномасштабної війни забрав життя нашого земляка Ігоря ВЛАСОВА.
Народився Ігор у місті Костянтинівка Донецької області. Навчався в загальноосвітній школі № 3, закінчив Костянтинівський коледж ЛНАУ, а згодом отримав вищу освіту в ННППІ УІПА (м. Бахмут) за спеціальністю професійна освіта та охорона праці.
3 2018 року Ігор працював у Державному архіві Донецької області. Оцифровував та оприлюднював документи архівних фондів, тим самим створюючи можливість для всіх зацікавлених людей вільно користуватися документами в мережі Інтернет. Займався збором інформації про російсько-українську війну з 2014 року.
Ігор був чудовою людиною – веселий, добрий, щирий, чуйний. Мав багато друзів та знайомих, завжди був у центрі уваги. Проводив багато часу за комп’ютером, захоплювався комп’ютерними іграми, цікавився інформаційними технологіями. Дуже любив свою родину, та особливо свого маленького племінника Артема, якому згодом став хрещеним батьком. Ігор завжди користувався дівочою увагою, але його серце завжди належало тільки одній – його коханій дружині Яні.
У березні 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Після навчання перебував на посаді інструктора навчального ремонтного взводу навчальної роти підготовки фахівців технічного забезпечення військової частини А2600. Отримав звання молодшого сержанту. Швидко навчався та опановував нові навички, користувався авторитетом серед побратимів.
Відданий військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконував військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність, героїчно загинув.
Трагедія сталася 12 лютого 2024 року біля н.п. Іванівське Донецької області. Під час важких боїв на Бахмутському напрямку Ігор із групою виконував бойове завдання. Хлопці мужньо тримали оборону, але ворог нещадно та підступно розбивав їхні позиції. Ігор отримав контузію. Евакуація була дуже складною, ворог постійно застосовував артилерію та fpv-дрони. Переживши страшний артилерійській обстріл, Ігор намагався евакуювати тіло вбитого побратима, інструктора іншої роти, в цей момент його настиг ворожий fpv-дрон. Він загинув як Герой.
Поховали Ігоря на Алеї Героїв Краснопільського військового кладовища міста Дніпра. Йому навіки 31. У Ігоря залишилися мати, дружина, сестра, племінник та улюблена біло-руда пухнаста кішка, яка годинами лежить біля портрету загиблого Героя.
Неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрі, світлі спогади стануть сильнішими за смерть і назавжди залишаться в пам’яті рідних, колег, друзів, побратимів, усіх, хто знав Ігоря, любив і шанував.
Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. №16

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст. № 16 Костянтинівської міської ради Донецької області збудовано в 1959 році.
ЗЗСО № 16 двічі зазнав обстрілів з боку окупанта.
09 липня 2022 року внаслідок ракетного удару було частково пошкоджено будівлю (блок) закладу освіти.
17 липня 2023 року внаслідок двох ракетних ударів було зруйновано будівлю закладу освіти.
Загальноосвітній навчальний заклад непридатний для подальшого використання.

Костянтинівська загальноосвітня школа I-III ст. № 15

Костянтинівська загальноосвітня школа I-III ст. № 15 Костянтинівської міської ради Донецької області. Заклад освіти збудовано в 1960 році.
В результаті прямого влучання російської ракети в будівлю закладу освіти 07 травня 2022 року було пошкоджено будівлю навчального закладу, а 17 травня 2022 року після чергового удару заклад освіти було зруйновано ворожими ракетами.

      

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. №13

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти I-III ст. № 13 Костянтинівської міської ради Донецької області було збудовано у 1973 році. 

Російський окупант двічі намагався знищити будівлю навчального закладу,  завдаючи ракетних ударів.

Дата першого  пошкодження: 06 серпня  2022 року ( в результаті влучання ракети в приміщення закладу освіти).

Дата руйнування: 20 жовтня  2023 року ( в результаті прямого влучання двох ракет у приміщення закладу освіти).

 

Вініченко Кирило

Кирило Вініченко народився і мешкав у місті Костянтинівка.
Пішов захищати Україну у 2019 році. Служив солдатом навідником танку у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.
26 лютого під Олешками у смт. Молодіжне Херсонської області під час відбиття нападу російських військ його танк був підбитий у ходову частину і бойова машина не могла надалі проводити бій. Кирило залишився прикривати відхід командира і механіка танка з поля бою, поки ворожий снаряд не підірвав його танк. Кирило загинув як Герой і йому навіки залишилося 22.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України Володимира Зеленського нагороджений орденом III ступеня «За мужність» (посмертно).

Бубельцов Максим

На дванадцятий день протистояння повномасштабному вторгненню обірвалось життя нашого земляка Максима Юрійовича Бубельцова.
Народився Максим 25 січня 1991 року у місті Костянтинівці Донецької області. Навчався у Костянтинівському ліцеї № 11. Здобув вищу освіту у Харківському національному університеті міського господарства ім. О.М. Бекетова за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Після вишу працював у СП «Свинець» інженером-конструктором.
Одружився. Народилося двоє синів.
З 2020 року перебував на військовій службі в ЗСУ за контрактом. Солдат, навідник 3 відділення 3 аеромобільно-десантного взводу 2 аеромобільно-десантної роти військової частини А 0641. Брав участь у боях за Харківщину.
7 березня 2022 року під час виконання бойового завдання Максим загинув у місті Барвінкове Ізюмського району Харківської області.
Похований 10 березня 2022 на Сантуринівському кладовищі міста Костянтинівки Донецької області. 31-річний солдат Максим Бубельцов навіки залишиться у нашій пам’яті та на Алеї Слави Героїв-Костянтинівців.
Мужність і відвага Героя відзначені орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Кокурін Вадим

Костянтинівець Вадим Володимирович Кокурін загинув на двадцять п’ятий день повномасштабного вторгнення.
Вадим народився 28 березня 1990 у Костянтинівці. Зростав у багатодітній родині, він був найстаршим і єдиним братом для чотирьох сестричок. Зі слів мами Тетяни, хлопчик був слухняним і завжди піклувався про меншеньких.
Вадим навчався у Костянтинівській школі №13 та Іллінівській сільській школі, згодом продовжив навчання у Костянтинівському індустріальному технікумі.
У 2011 році після строкової служби Вадим працював рятувальником ДСНС у Донецькій області. Одружився. У молодят народився син. З 2014 року займався більш цивільною роботою.
Вадим мав творчі здібності, згадують його близькі, жоден захід у місцевому будинку культури не обходився без його участі. Вадим став волонтером Червоного Хреста. Він мав добре серце та завжди прагнув бути корисним для інших.
У 2021 році Вадим добровільно пішов служити до 81-ої окремої аеромобільної десантної бригади 122-го батальйону. Контракт із ЗСУ до останнього тримав у секреті від рідних: щоразу, як виїжджав на бойове завдання на Луганщину, казав, що їде на навчання.
20 березня 2022 перестав виходити на зв’язок. Вадим загинув від поранень під час ракетного удару, захищаючи з побратимами Рубіжне Луганської області. До свого 32-го дня народження він не дожив 8 днів.
Указом Президента України солдат Вадим Кокурін нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

Мосечкін Максим

Максим Олександрович Мосечкін сержант, командир мінометного розрахунку мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону.
Народився у місті Костянтинівка Донецької області. Навчався у Костянтинівській загальноосвітній школі № 3. Продовжив навчання у Костянтинівському індустріальному технікумі за спеціальністю «Механік». Максим був активним, чуйним та ввічливим хлопцем.
У 2003 році пройшов строкову службу, здобувши звання сержанта. Був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу». Йому була присвоєна кваліфікація «Командир відділення».
Максим був активним громадським діячем, членом Костянтинівської організації ВО «Свобода».
У березні 2022 року призваний на військову службу третім відділом Краматорського РТЦК та СП Донецької області. У складі 54-ї бригади боронив рідну Донеччину від рашистів.
Загинув у бою як герой, відбиваючи ворожу атаку під Мар’їнкою, 30 березня 2022 року на 35 день повномасштабного вторгнення.
Похований у місті Костянтинівка.

Бібіков Дмитро

Дмитро Юрійович Бібіков – офіцер, старший лейтенант, командир 1 реактивного артилерійського взводу 7 реактивної артилерійської батареї 3 реактивного артилерійського дивізіону. Життя героя обірвалося на 399 день повномасштабного вторгнення.
Народився Дмитро у Костянтинівці 23 серпня 1978 року. З дитинства ріс допитливим й артистичним хлопчиком, багато читав, легко запам’ятовував вірші. Навчався в загальноосвітній школі № 1. Дуже любив музику і закінчив музичну школу по класу гітари. З 13 років займався класичною боротьбою, їздив на змагання, займав призові міста.
Після школи хотів продовжити навчання у Краматорській академії, але зустріч із військовим офіцером в одну мить змінила його мрію. Дмитро вирішив стати військовим, захисником своєї Батьківщини. Вступив до Харківського університету повітряних сил за спеціальністю інженер авіації й космонавтики, офіцер військового управління тактичного рівня. Після успішного закінчення університету був направлений до Запоріжжя.
Але життя розпорядилося так, що на деякий час військову професію довелося змінити на цивільну і отримати другу вищу освіту. Невдовзі з’явилася сім’я. Переїхали до Костянтинівки, де і народилася донечка. Дмитро зайнявся серйозним спортом – пауерліфтингом. Любив природу, риболовлю, подорожі. Був гарним сім’янином і відмінним батьком, для друзів – душею компанії. Таким Дмитра пам’ятають його рідні, друзі і знайомі.
Коли почалася широкомасштабна війна, його слова були такими: «На мою Україну напали, моє місце зараз там!» і 27 березня 2022 року Дмитро став до лав ЗСУ. Бив ворога у складі 27 бригади ракетної артилерії ім. Отамана Калнишевського. Разом із побратимами з честю виконував усі поставлені задачі. За бездоганне виконання військового та службового обов’язку, особисту хоробрість, самовідданість й мужність був нагороджений відзнакою «Срібний хрест», медаллю «Честь, Совість, Доблесть, Відвага», орденами «Богдана Хмельницького II й III ступеню».
Дмитро Бібіков загинув 29 березня 2023 року в селі Миролюбівка, що на кордоні з Херсонською областю, під час виконання завдання з проведення заходів із розвідки районів вогневих позицій та організації взаємодії із сусідніми підрозділами.