Автор: Memorial

ПОПІК Артем Леонідович

Захищаючи Україну від московських загарбників, поліг смертю Героя боєць Легіону Свободи Артем Попік.

Народився Артем 25 січня 1988 року у м. Костянтинівці. Навчався у загальноосвітній школі № 17. Після 9 класу вступив до Слов’янського залізничного училища. Працював на залізниці у м. Костянтинівці, в «Зеленбуді». Згодом закінчив Кінотехнікум у місті Шахтарськ, де отримав спеціальність оператора.

Артем був активним учасником Революції Гідності, взірцем патріотизму, і за свою тверду українську позицію у 2014 році місяць провів у полоні терористів.

У 2015 році Артем вступив до лав ЗСУ та почав боронити рідну Донеччину, отримав відзнаки за оборону Авдіївки.

У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, вивіз родину до Вінниці та одразу пішов добровольцем до 120 бригади ТРО. За два з половиною роки повномасштабного вторгнення воював у гарячих точках на Донеччині та Харківщині.

Мав звання старшого солдата, служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення зенітного ракетного-артилерійського взводу роти вогневої підтримки.

Свій останній бій Артем прийняв 14 травня 2024 року в селі Стариця Харківської області. Загинув під час виконання бойового завдання – отримав вибухове поранення під час захисту Батьківщини.

Тіло Артема та його побратимів змогли винести лише через 50 днів, а поховати Героя на Алеї Слави в Вінниці – лише через чотири місяці після отримання результатів експертизи ДНК.

У Героя залишилися дружина з донькою, мати та брат. Йому навіки 36.

Ім’я Артема Попіка назавжди вписане в історію Костянтинівської громади.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

Максим Ігорович УТКІН

Народився Максим 24 грудня 1986 року в м. Донецьк. Зростав у м.Костянтинівці. Навчався у загальноосвітній школі № 5. Ріс життєрадісною, допитливою дитиною. З шести років пішов до школи. Був добрим, товариським хлопчиком, мав багато друзів. Максиму подобався спорт, любив велосипед. Підлітком цікавився мототехнікою та автомобілями, любив швидкість.
У 2003 році, після закінчення школи, вступив до Донецького національного університету і у 2009 отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент організацій» та здобув кваліфікацію спеціаліста менеджера-економіста.
Мешкав у м. Костянтинівці. У 2009 році створив свій власний бізнес. У рідному місті зустрів кохану, одружився. Невдовзі народилася донечка.
З 2019 по 2020 за контрактом став до лав 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Збройних Сил України.
У жовтні 2022 Максим добровільно пішов до Обухівського РТЦК і був призваний на військову службу. Став до лав Окремої президентської бригади ім. гетьмана Богдана Хмельницького сухопутних військ Збройних Сил України. Служив у званні солдата, на посаді стрільця-санітара 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону. Мав позивний «Донбас» і мужньо захищав територіальну цілісність України, рідний Донбас і свою родину від російських окупантів. Виконуючі обов’язки з великою мірою відповідальності Максим рятував життя побратимів.
Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України нагрудним знаком «Знак Пошани».
Загинув Максим 7 березня 2023 року під час виконання бойового завдання в місті Авдіївка.
У нього залишилися батьки, дружина і донечка. Похований на Київщині, де мешкає родина.
Ім’я Максима Уткіна навіки вписане в історію Костянтинівської громади та України, як Воїна-Героя.
Йому назавжди 36.

Руслан Володимирович ПОЛСТЯНИЙ
Народився 20 листопада 1982 року у місті Костянтинівка. Навчався у загальноосвітній школі № 15. Продовжив навчання у Костянтинівському сільськогосподарчому технікумі.
Пройшов строкову службу. Працював на підприємствах міста.
Після початку повномасштабного вторгнення був мобілізований. Став до лав 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи Сухопутних військ Збройних Сил України в званні солдат на посаду номер обслуги 5 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону військової частини А0693. Брав участь у боях на Бахмутському напрямку.
Загинув 19 січня 2023 року в селищі Красна Гора Бахмутського району внаслідок вогнепальних кульових поранень.
Не похований, бо тіло не евакуйовано.

Володимир БИЧКОВ
Народився 9 січня 1970 року у м. Костянтинівці.
Призваний на військову службу за мобілізацією 26 лютого 2022 року третім відділом Краматорського РТЦК.
Став до лав 106 окремого батальйону Територіальної оборони 109-ї окремої бригади територіальної оборони у званні солдат на посаду номер обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки військової частини А 7272.
Загинув 05 листопада 2022 року під час виконання військового обов’язку із захисту Батьківщини під час відсічі військової агресії російської федерації проти України, внаслідок отриманих несумісних із життям поранень, під час ворожого артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Площанка Сватівського району Луганської області.
Йому навіки 52.
Похований 11 листопада 2022 року на Червонянському кладовищі в рідному місті.

СТАРИНЕЦЬ Михайло

Народився Михайло 23 грудня 1975 року у м. Костянтинівці. Навчався в міській загальноосвітній школі № 13. Продовжив навчання в Маріупольському училищі міліції УМВС України в Донецькій області.
Після повномасштабного вторгнення рф на територію України став до лав Збройних Сил України у званні молодший сержант. Служив заступником командира бойової машини – навідником-оператором 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу, 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А 4698.
Загинув 5 грудня 2023 року під час виконання службових обов’язків, захищаючи Батьківщину в районі села Іванівка Куп’янського району Харківської області.
Йому навіки 47.

Віктор СУШКОВ 
Старший лейтенант. Лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Народився 15 серпня 1991 року у місті Юнокомунарівськ/Єнакієве Донецької області. Дитинство і юність до 2011 року провів у селі Миколаївка Костянтинівського району Донецької області.
З 2002 року навчався у Часовоярській загальноосвітній школі № 15.
У 2020 році закінчив Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба. Магістр за спеціальністю «Озброєння та військова техніка» (факультет протиповітряної оборони сухопутних військ). Офіцер тактичного рівня.
Бронзовий призер другого Всеукраїнського чемпіонату з функціонального багатоборства Збройних Сил України в 2017 році. Переможець змагань серед силових структур м. Харкова із кросфіту у 2017 році.
Служив у Збройних Силах України 8 років. У 2014 році брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей. Про що має відзнаки – «Учасник АТО» і «Ветеран АТО».
Втратив малу батьківщину через російського агресора, тому свідомо обрав шлях військового й пишався тим, що захищає Україну.
Служив у 92-ій окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка (92 ОМБр, в/ч А0501. Після закінчення університету був начальником зенітної ракетної обслуги 3 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону військової частини А1964 (1039-й зенітний ракетний полк) оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Працював із зенітним ракетним комплексом «Оса».
На початку повномасштабного вторгнення рф стояв на захисті Дніпропетровської, Харківської та Сумської областей.
Регулярно отримував відзнаки за бездоганне несення служби. Був професійним військовим інженером, завдяки чому під його керівництвом у перший місяць повномасштабної війни було відремонтовано всі наявні в його батареї зенітні ракетні комплекси «Оса».
Загинув 20 березня 2022 року при виконанні бойового завдання зі знищення ворожих літаків у селі Кириківка під Охтиркою. У воїна-захисника залишилася дружина.
Похований у селі Бодаква Миргородського району Полтавської області, де проживає його родина.
Йому навіки 30.
15 квітня 2024 року розпорядженням Костянтинівської МВА в селі Миколаївка Костянтинівської міської територіальної громади було перейменовано вулицю Чкалова на вулицю імені Віктора Сушкова.

ЄРМОЛЕНКО Максим

Народився Максим 12 жовтня 1980 року у місті Костянтинівка.
Став до лав 115-ї окремої механізованої бригади механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних Сил України у званні молодший сержант. Служив на посаді телефоніста-лінійного нагляду відділення зв’язку взводу, зв’язку 2 механізованого батальйону військової частини А 4053.
Загинув 17 серпня 2023 року у селі Петропавлівка Куп’янського району Харківської області.
Похований на Новоселівському кладовищі міста Костянтинівка.

Сергій ГРАБІТЧЕНКО

Народився Сергій 17 листопада 1988 року в місті Костянтинівка.
Навчався в міській загальноосвітній школі № 15. Продовжив навчання в Костянтинівському професійному ліцеї № 113, де здобув професію автослюсаря.
У 2019 році приєднався до лав 92-ї окремої штурмової бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Сухопутних військ Збройних Сил України. Служив у званні солдат, на посаді водій БТР військової частини А0501.
Указом Президента України № 375/2022 від 27 травня 2022 року Сергію було присвоєно нагороду «Захиснику Вітчизни» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Однак отримати її Герой не встиг.
Сергій загинув 30 вересня 2022 року під час виконання службового завдання в бою в селі Піщане Куп’янського району, визволяючи Харківщину.
Нагороду вручили Олександрі, дружині загиблого захисника України.
Йому навіки 33.