Skip to main content

Автор: Memorial

Кадуков Дмитро

Дмитро Сергійович Кадуков

Дмитро народився 13 серпня 1996 року у місті Костянтинівка.
В дитинстві був кмітливим, допитливим, добрим і дуже працьовитим хлопчиком. Закінчив у 2011 році ЗОШ № 5 і вступив до Костянтинівського технікуму Луганського національного аграрного університету.
У 2015 продовжив навчання у ХНАУ ім. В.В. Докучаєва за спеціальністю «Агрономія» за фахом технолог, агроном-дослідник.
Пройшов строкову службу при військовому інституті танкових військ НТУ «ХПІ». Любив читати, займався велоспортом, волейболом і екстремальними видами відпочинку. Збирав Lego, був нумізматом, захоплювався аніме.
Був активним учасником музично-фестивального життя України. Полюбляв тварин, квіти і мандри, тому мріяв відвідати Японію, розводити єнотів і відкрити крафтову пивоварню.
На момент повномасштабного вторгнення рф на територію України Дмитро жив і працював у Польщі, але повернувся на Батьківщину, щоб стати на її захист.
1 березня 2022 року він приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади у званні старшого солдата та вирушив на передову.
Загинув 27 січня 2023 року під час оборони Донеччини від окупантів. Поблизу села Торське потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав смертельні поранення.
Указом Президента України № 438/2023 від 18 липня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
«Діма завжди був вільним, самодостатнім і незалежним. Братик був найдобрішою людиною. Чесний і відкритий. Ніколи не мислив стереотипами та завжди вірив у людей. Нічого не боявся. Оптимістичний і веселий. Завжди поряд, навіть на відстані. Завжди підтримає, вислухає, допоможе. З самого його народження ми були разом. Тепер наче частина мене померла разом з ним», – розповідає рідна сестра Ірина.

Панченков Євген

Євген ПАНЧЕНКОВ
Євген народився 01.06.1995 року у м. Костянтинівці. Зростав добрим, чуйним хлопчиком. Дуже любив маму, поважав батька. Навчався у Костянтинівській школі № 16. Був звичайним хлопчиком, як і його однолітки. Після школи навчався у професійному ліцеї № 113, обрав професію електрогазозварювальник. Закінчив навчання з підвищеним розрядом. Любив рибалити.
Почав працювати на міському комунальному підприємстві «Комунтранс» Костянтинівської міської ради за фахом. У колективі його поважали за відповідальність та ставлення до роботи.
З підприємства був призваний до армії у 2018 році. Служив без зауважень.
Після закінчення строкової служби наприкінці 2018 року Євген вступив на службу до Національної гвардії України. Проходив її у Харкові у військовій частині 3005. Через рік підписав контракт. Євген мріяв у майбутньому носити офіцерські погони.
Євген мав військову спеціальність сапера. Боронив від окупантів і рідну Донеччину. Брав участь у боях за Луганську область. Був в оточенні під Лисичанськом.
Влітку 2022-го старший солдат Панченков Євген займався розмінуванням Харківської області. Був кілька разів поранений та контужений, лікувався у шпиталях. Він міг повернутися додому через стан здоров’я, після контузій, але не хотів залишати побратимів та після лікування завжди повертався на місце служби, наголошуючи, що без нього побратимам буде важко.
15 вересня 2022 року 27-річний солдат Євген Панченков під час виконання бойового завдання загинув, підірвався на фугасному снаряді неподалік селища Турове Харківської області.
Похований на Червонянському кладовищі у рідній Костянтинівці.

Грицаєв Володимир

Володимир Олександрович Грицаєв.
Народився Володимир 4 січня 1980 року у м. Костянтинівці. Навчався у загальноосвітній школі № 27. Після закінчення 9 класів вступив до Краснолиманського залізничного училища, навчався на помічника машиніста електровоза/тепловоза.
Працював помічником машиніста на Костянтинівському міжгалузевому підприємстві промислового залізничного транспорту помічником машиніста, перевозив вантажі Костянтинівських підприємств: металургійного, хімічного заводів.
У 2006 році Володимир склав іспити при ЗАТ «Донецьксталь – металургійний завод» і отримав посвідчення на право самостійного керування тепловозом.
З вересня 2017 по січень 2021 роки навчався у Краматорському технологічному технікумі Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського за спеціальністю «Харчові технології» і отримав фах «Техніка-технолога з технології харчування». За фахом попрацювати не встиг.
Останнім місцем роботи Володимира був Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, на якому він працював машиністом тепловозу. Після початку повномасштабного вторгнення рф він повернувся до Костянтинівки і 14 березня 2022 року був мобілізований Костянтинівським ТЦК. Проходив військове навчання у Запоріжжі.
Володимир став до лав НГУ у званні солдата, служив на посаді стрільця 1-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону в/ч 3033 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця» Національної Гвардії України.
З 24 грудня 2023 року вважався безвісті зниклим.
Пізніше з’ясувалося, що 24 грудня 2023 року Володимир загинув під час виконання бойового завдання в районі села Старомайорське Волноваського району Донецької області.
«Ми до останнього сподівались, що мій чоловік знайдеться, але дива не сталося, Володимир загинув. Він самий найкращій у цьому світі чоловік і батько, таких більше немає», – сказала Катерина Андріївна, дружина загиблого героя. У нього залишився син Микита.
Герою навіки 43.
2 березня 2024 року захисника поховали у рідній Костянтинівці.

Сорока Максим

Максим Миколайович Сорока.
Народився Максим 6 червня 1982 року у місті Дружківка Донецької області. Але все життя прожив у селі Предтечине Костянтинівського району.
У 1999 році, після закінчення школи, вступив до Слов’янського авіаційного технічного коледжу цивільної авіації, який закінчив у 2002 році.
Пізніше продовжив навчання у Бахмутській інженерно-педагогічній академії за спеціальністю «Професійна освіта. Транспорт» і у 2014 році отримав диплом спеціаліста. До початку повномасштабного вторгнення працював водієм в Предтечинському старостинському окрузі Костянтинівської міської ради.
Як офіцер запасу ЗСУ був мобілізований Костянтинівським ТЦК у перші дні повномасштабної війни 26 березня 2022 року.
Став до лав Збройних Сил України до 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.
Самовіддано захищав Україну. Життєве кредо Максима «Моя честь. Моя вірність». Він був людиною честі і совісті.
Загинув під час виконання бойового завдання 6 липня 2023 року у районі села Приютне Пологівського району на Запорізькому напрямку.
Поховали Героя 14 липня 2023 року у Вінниці на Алеї Слави.

Рожков Олександр

Олександр Євгенійович Рожков.
Народився Олександр 6 жовтня 1998 року у місті Костянтинівка.
Навчався у загальноосвітній школі № 6. Ріс звичайним допитливим і життєрадісним хлопчиком. Мав багато друзів, був добрим, спокійним, відкритим і водночас мав почуття справедливості та цілеспрямованості.
Так склалася доля, що виховувала Олександра бабуся, і коли її не стало, він тяжко переніс її втрату, бо любив її найбільше.
Олександру подобалось займатися спортом. Мав багато грамот та медалей за зайняті призові місця. Захоплювався Street workout – майстерно виконував різні вправи на вуличних турніках та брусах.
Після закінчення школи вступив до Слов’янського державного педагогічного університету на факультет фізичного виховання. Вчився на учителя фізичної культури. Отримав освітній рівень бакалавра.
Олександр був худорлявої спортивної статури, але ж любив смачно поїсти, шаурма та м’ясо були його одними з найулюбленіших страв.
Олександр був творчою особистістю, він писав пісні, знімав під них відео-кліпи і брав у них участь разом із друзями.
Після навчання працював на Кондитерській фабриці «Дружківська», пізніше на АПК «Інвест».
Любив життя, мріяв про майбутнє. У рідному місті зустрів кохану. Невдовзі молодята побралися і чекали на первістка. Олександр був впевнений, що народиться син.
Призваний на військову службу Краматорським РТЦК . Пройшов медичну комісію і військові навчання. Перед початком війни заключив контракт із ЗСУ.
З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ. Служив у званні солдата, на посаді стрільця-снайпера 2 відділення 1 аеромобільно-десантного взводу 1 аеромобільно-десантної роти 90-го окремого аеромобільного батальйону ім. Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.
Загинув Олександр 23 серпня 2022 року під час виконання завдання за призначенням у районі бойових дій поблизу населеного пункту Богородичне Краматорського району Донецької області внаслідок ворожого артилерійського обстрілу з боку підрозділів рф.
Похований 26 серпня 2022 року у місті Дніпрі.
Йому назавжди 23.

Іванопільський ліцей

Іванопільський ліцей Костянтинівської міської ради було збудовано в 1965 році.
В результаті прямого влучання російської ракети на подвір’я закладу освіти 28.02.2023 р. заклад освіти було пошкоджено.

Міжшкільний Ресурсний Центр

Міжшкільний Ресурсний Центр Костянтинівської міської ради був збудований у 1936 році.
22.06.2022 в результаті ворожого обстрілу було пошкоджено будівлю навчального закладу.
26.02.2024 в результаті прямого влучання ракети російської федерації будівлю закладу зруйновано.

 

Опорний заклад освіти «Новодмитрівський ліцей»

Опорний заклад освіти «Новодмитрівський ліцей» Костянтинівської міської ради було введено в експлуатацію в 1991 році.
16.08.2022 та 27.03.2023 внаслідок ворожого ракетного обстрілу будівлю ліцею було пошкоджено.

Білокузьминівський ліцей

Білокузьминівський ліцей Костянтинівської міської ради було збудовано в 1964 році.
Ворог двічі намагався зруйнувати навчальний заклад.
21.01.2023 та 27.03.2023 внаслідок ворожого ракетного обстрілу будівлю ліцею було пошкоджено.

Ісаєв Сергій

Ісаєв Сергій
Народився 10 квітня 1975 р. в м. Костянтинівка Донецької області. Навчався у ЗШ №4, яку закінчив у 1990 р. Педагоги і однокласники запам’ятали Сергія добрим, порядним, завжди готовим прийти на допомогу. Отримав спеціальність у професійно-технічному училищі №20.
У 1994-1996 рр. служив у десантних військах, був водієм-гранатометником, потім – сапером. Після служби в армії одружився, створив невеличкий власний бізнес. Ніколи не був байдужим до чужого горя. Зумів знайти однодумців і організувати допомогу дитячим будинкам. Був активним і свідомим патріотом України. Його ім’я добре знайоме громадським активістам не тільки Костянтинівки, а й Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Бахмута, Торецька.
Коли на Донеччину прийшла війна, Сергій долучився до волонтерського руху «Схід та Захід єдині», зробив конструкції для плетіння маскувальної сітки. Він допоміг військовим від Станиці Луганської до Волновахи, водночас не забуваючи дбати про своїх підопічних із сиротинця. Не залишив благородну справу допомоги дітям і тоді, коли в липні 2015 року пішов добровольцем у лави ЗСУ. Служив у 122 батальйоні 81 бригади старшим сержантом – командиром 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу, неодноразово виконував обов’язки командиру взводу. У своїй частині Сергій організував збір пластику для допомоги у протезуванні постраждалих в АТО від БФФ «Овес».
З 04 липня 2015 р. до 25 квітня 2016 р. учасник антитерористичної операції на Сході України, виконував бойове завдання у складі свого підрозділу по захисту населених пунктів Пилипчатине, Світлодарськ, Новгородське Донецької області.
Загинув Сергій 25 квітня 2016 р. близько 14 год.20 хв. під час виконання завдання по знешкодженню мінно-загороджувальних перешкод біля населеного пункту Новгородське. Вибух міни ОЗМ-72 забрав його життя.
В останню путь його проводжали рідні, друзі, волонтери не тільки з Костянтинівки, Дружківки, Слов’янська, а й із Західної України. Патріоти України стали на коліна перед героєм, що віддав своє життя заради Рідної Землі.
У Сергія залишились дружина Тетяна та двоє неповнолітніх діточок: Тимофій і Марія. Похований Ісаєв Сергій Володимирович 27 квітня 2016 р. на Сантуринівському цвинтарі м. Костянтинівка поруч із могилами своїх батьків.
У жовтні 2016 р. Указом Президента України від 04.07.2016 р. за № 291/2016 нагороджений Орденом «За мужність» Ш ступеня посмертно.

13 жовтня 2016 р. напередодні Дня Захисника України на будівлі ЗШ №4, де навчався Сергій, була встановлена меморіальна дошка.