Skip to main content

Автор: Memorial

Приходченко Олександр

Приходченко Олександр Сергійович.
Народився 06 грудня 2014 року в місті Костянтинівці.
У вересні 2021 року Олександр був зарахований до 1-А класу Костянтинівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 13. Сашко любив жартувати, грати у футбол, кататися на велосипеді.
Трагічно загинув від ракетного вибуху в місті Краматорську 08 квітня 2022 року під час евакуації.
У наших спогадах він назавжди залишиться веселим, креативним, життєрадісним хлопчиком.

Рудськой Михайло

Рудськой Михайло Олександрович.
Народився в місті Костянтинівка 26.06.2013 року, навчався в Костянтинівському закладі загальної середньої освіти І – ІІІ ступенів № 13. Закінчив 4-ий клас.
Хлопчик був гарним учнем, талановитою дитиною. Старанно вчився, брав активну участь у позакласних заходах. Михайло займався спортом, мав гарні результати у змішаних єдиноборствах. Грав у комп’ютерні ігри, багато малював, ліпив із пластиліну. Хлопчик любив активний відпочинок: катався на велосипеді, роликах, самокаті. Михайло мав дуже багато друзів серед однолітків.
Життя Михайла обірвалося 24.07.2023 року під час артобстрілу від уламків РСЗВ “Смерч” із касетними боєприпасами, він отримав смертельне поранення у місті Костянтинівка Донецької області.

Рева Микита

Микита Андрійович Рева
(19.10.2011-09.04.2023)
Микита Рева, навчався в 6-В класі Костянтинівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 5 Костянтинівської міської ради Донецької області.
Народився 19 жовтня 2011-го року в місті Костянтинівка Донецької області.
Цього хлопця можна впевнено назвати дитиною, яка дуже любила життя та цей світ і мала різноманітні інтереси й захоплення. Микита був добрим, відповідальним, цілеспрямованим, допитливим, творчим, доброзичливим учнем. Він цікавився наукою, природою та її законами, багато читав, брав участь у навчальних олімпіадах і конкурсах природознавчих дисциплін, мав дуже велику жагу до знань. У хлопця було хобі – любив малювати. За участь у творчих конкурсах отримував дипломи переможця, мріяв бути відомим дизайнером. Завжди підкреслював, що малювати його навчила мати…
9 квітня 2024 року життя Микити та його мами обірвало пряме влучення російського снаряду в їхню квартиру…

Іванін Андрій

Андрій ІВАНІН
Андрій народився в місті Костянтинівка.
В 1997 році закінчив школу в місті Бахмут. У 1998 році проходив службу в лавах Збройних Сил України. В 2002 році закінчив Костянтинівський індустріальний технікум, де здобув фах механіка.
Працював на різних роботах і посадах. У кожній сфері знаходив інтерес та натхнення.
Цікавився риболовлею, походами, дуже подобалася різноманітна природа України
Захоплювався мотоциклами, їздив на мотофестивалі та концерти, мандрував на мотоциклі Україною.
Повістки не чекав. 25 лютого 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Треба було бити клятого ворога, гнати його з рідної землі. Це вчинок справжнього і вірного сина Вітчизни.
Під час повномасштабної війни чоловік захищав Україну в лавах 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Був командиром відділення охорони взводу охорони батальйону логістики.
«Веселий та активний, із гострим почуттям справедливості. Він був із тих людей, які несуть світло та натхнення навколо. Його не вистачає кожну хвилину», – розповіла дружина захисника Наталія.
Молодший сержант Андрій Іванін, позивний Сєдой, загинув 17 листопада 2022 року в бою з окупантами біля селища Білогорівка на Луганщині. Під час виконання бойового завдання в результаті ворожого артилерійського обстрілу захисник отримав смертельне поранення. Йому навіки 42.
Поховали військовослужбовця в місті Ладижин на Вінниччині.
В Андрія залишилися дружина, син Станіслав і пасинок Віталій.

Безбородова Дарина

Безбородова Дарина Артемівна
(16.06.2005 – 08.04.2022)
Пам’ять про світлу дівчинку живе в серцях тих, хто її знав і любив. Дарина навчалася з першого класу в Навчально-виховному комплексі «Ліцей із загальноосвітньою школою І–ІІІ ступенів» Костянтинівської міської ради Донецької області. Уже з початкової школи проявила себе активною, веселою, відповідальною, талановитою ліцеїсткою. У середній школі була учасницею та призеркою міських олімпіад з математики та фізики. Брала участь у Всеукраїнському проєкті «Схід і Захід разом» (2015 рік), виступала на театралізованих виставах шкільного клубу «Зелена лампа».
З 2017 по 2021 роки відвідувала Школу мистецтв, чудово малювала, займалася волонтерською діяльністю в міському просторі для молоді «DRUZI». Навколо Дарини завжди було багато друзів.
У 2020 році закінчила зі свідоцтвом з відзнакою 9 клас ліцею та продовжила навчання в закладі з метою отримання повної загальної середньої освіти і мріяла в майбутньому вступити до вишу. Цілеспрямовано йшла до втілення своїх мрій… 08.04.2022 року загинула на залізничному вокзалі Краматорська внаслідок ворожого ракетного удару.
Ніколи не забудемо, світла пам’ять…

Камєрістий Роман

Роман Вікторович Камєрістий
Народився Роман 18 травня 1983 року у місті Костянтинівка. Навчався у загальноосвітній школі № 9. Ріс слухняною, розумною та допитливою дитиною. У старшому віці цікавився спортом, вело-мото технікою. Мав багато друзів-однолітків.
Продовжив навчання у Донецькому національному університеті, який закінчив у 2005 році, отримавши базову вищу освіту.
Пройшов строкову службу. Працював будівельником.
«Син з дитинства був добрим і щедрим, – каже мама Тамара, – Серед колег мав визнання, до його авторитетної думки завжди прислухалися, радилися з побутових і професійних питань. Був скромним і стриманим, не любив широкого розголосу. Людина слова і діла. Для друзів був надійним товаришем, для рідних і близьких – уважним і турботливим».
28 березня 2022 року призваний по мобілізації 3 відділом Краматорського РТЦК. Вступив до лав 90-го окремого аеромобільного батальйону імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова Десантно-штурмових військ ЗСУ. У званні старший солдат служив на посаді оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 3-ї аеромобільно-десантної роти військової частини А0641.
25 липня 2022 року під час виконання бойового завдання отримав поранення в місті Святогірськ Донецької області. Від отриманих поранень помер 20 серпня 2022 року.
Похований 24 серпня 2022 року на Новоселівському кладовищі.

Корсун Олексій

Олексій Григорович Корсун
Олексій народився 22 вересня 1973 року у невеликому містечку Білозерське Добропільського району Донецької області. Родина багато разів переїжджала, поки оселилася в селищі Марковому, на той час Костянтинівського району. Олексій навчався у місцевій школі. Був розумним, кмітливим і непосидючим, як і його однолітки. Цікавився спортом, велосипедами, а пізніше захопився автомототехнікою.
Після школи вступив до Костянтинівського професійно-технічного училища № 113. Згодом переїхав до Костянтинівки, і оселився у місті назавжди. Закінчив училище в 1992 році, отримавши спеціальність автослюсаря.
У лютому 1992 року був призваний на строкову службу. Став до лав Державної прикордонної служби України, служив курсантом-контролером, пізніше стрільцем на окремому контрольно-пропускному пункті «Чорномор’я».
Звільнився з армії. Робота. Цивільне мирне життя. Одружився. Невдовзі став батьком, у Олексія підростав син. Але життя склалося так, що Олексій з дружиною вирішили жити окремо.
З початком збройної агресії рф проти України Олексій не міг залишатися осторонь і у 2016 році став до лав Сухопутних військ Збройних Сил України за контрактом. Пройшов навчання і доєднався до 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», служив механіком-водієм, пізніше навідником самохідної артилерійської установки.
У 2018-2019 роках бив окупантів у складі 92-ї окремої штурмової бригади, вдало спрямовуючи постріли САУ.
Наприкінці жовтня 2019 року став до лав 55-ї Окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» Артилерійських військ ЗСУ на посаду номера обслуги самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону в/ч А1978. Самовіддано боронив Україну і брав участь у важких боях на Авдіївському напрямку – за Мар’їнку, Вугледар, Красногорівку.
У 2020 році у Костянтинівці зустрів свою кохану Наталію. Вони стали один для одного надією, підтримкою і опорою. Невдовзі створили родину. «Добрий, чуйний, з щедрою душею романтика, він закохав мене у себе», – так згадує Олексія дружина, – «Люблячий і турботливий батько, Олексій став батьком і для мого сина! Я вдячна Богу, що звів мене з чоловіком і подарував нам, попри війну, три щасливих роки сімейного життя».
6 листопада 2022 року старший солдат Олексій Корсун був відзначений почесним нагрудним знаком «Сталевий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Залужного за вправне виконання бойових завдань під час проведення об’єднаних, антитерористичних операцій, а також операцій з підтримання миру та безпеки.
Загинув Олексій 25 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Комишівки Покровського району. Йому навіки 50.

Зубченко Василь

Василь Васильович Зубченко
Народився Василь 25 жовтня 1996 року у селі Мар’ївка Добропільського району Донецької області. Складним було його життя, рано зазнав горя, виховувався дідусем і бабусею. У 5 років переїхав у село Новомаркове, тоді Костянтинівського району.
Навчався в Марківській загальноосвітній школі, закінчив 9 класів. Завжди був спортивним, активним, веселим, винахідливим, знаходив вихід із будь-якої складної ситуації. Він мав багато друзів і завжди був душею компанії, надзвичайно життєрадісною та імпульсивною людиною, завжди готовою підтримати інших та подарувати позитивні емоції.
Після школи Василь продовжив навчання у Костянтинівському вищому професійному училищі № 113.
Був одружений. Мав двох донечок – Мирославу 2019 р.н. та Мілану 2021 р.н. Був люблячим батьком та коханим чоловіком. Завжди дбав про свою родину та зробив все можливе, щоб діти росли здоровими та щасливими.
На захист держави ставав двічі. У 2017-2019 підписав контракт. Спочатку служив у військовому шпиталі міста Часів Яр. Пізніше став до лав 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штормових військ ЗСУ у Краматорську.
Після закінчення контракту працював на підприємстві «Тритон» у місті Кам’янське Дніпропетровської області.
За декілька днів до повномасштабного вторгнення рф на територію України, 20 лютого 2022 року, Василь отримав повістку і в березні був зачислений до 108-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ в Дніпропетровській області.
Самовіддано стояв на захисті України. Двічі був контужений.
8 вересня 2022 року поблизу села Времівка Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання, командир віддав наказ укритися в бліндажі. Близько 5 ранку бліндаж «накрили» ворожі снаряди. Загинули всі.
Молодший сержант Василь Зубченко нагороджений за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Мужній захисник був справжнім патріотом, не байдужим до долі своєї України та майбутнього своєї родини.
Поховали воїна на Алеї Героїв військового кладовища у місті Кам’янське.

Завезиступ Євген

Євген Володимирович Завезиступ
Народився Євген 2 листопада 1993 року у місті Дружківка. У 2009 году закінчив загальноосвітню школу № 7. Продовжив навчання у Дружківському житлово-комунальному коледжі Донбаської національної академії будівництва і архітектури.
З 2019 року Євген мешкав у місті Костянтинівка, де зустрів кохану. Взяв шлюб у червні 2020 року та став люблячим батьком маленького сина.
У 2012-2013 році проходив строкову службу у внутрішніх військах МВС України, під час якої отримав звання старший солдат і був нагороджений нагрудним знаком ІІ ступеня.
Учасник АТО з 2015 року. У січні 2015 був мобілізований і став до лав в/ч В3231 у складі 26-ї артилерійської бригади Сухопутних військ ЗСУ.
У 2017 році за контрактом став до лав в/ч А3316 у складі 148 окремої артилерійської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ.
З 2018 року служив у в/ч А1376 у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ.
У 2020 році продовжив службу у в/ч А1376 у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ.
25 лютого 2022 року, з перших днів повномасштабного вторгнення, пішов добровольцем захищати країну. Вступив до лав в/ч А4165 у складі 122 окремого аеромобільного батальйону Десантно-штурмових військ ЗСУ на посаду старший навідник протитанкового відділення взводу вогневої підтримки. Брав участь у боях за Сіверськ, Святогірськ, Лисичанськ. Знищував російських окупантів у «шервудських лісах» на околицях Кремінної, селах Мирна Долина Харківської та Білогорівка Луганської областей.
Євген загинув як Герой під час виконання бойового завдання 30 грудня 2023 року поблизу села Білогорівка Луганської області.

Алексєєнко Андрій

Андрій Андрійович Алексєєнко
Андрій народився 19 вересня 1994 року у селі Червоне Костянтинівського району. Хлопець навчався у Новодмитрівському ліцеї, після закінчення школи вступив у професійне училище № 113 у місті Костянтинівці та освоював спеціальність електрогазозварювальника.
Андрій завжди був справедливим, відчайдушним, йому хотілося зробити цей світ кращим. Тому у 2018 році пішов до поліції. У 2022 році вступив до Донецького державного університету внутрішніх справ за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» на заочну форму навчання, ступінь бакалавр.
З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України Андрій не зміг стояти осторонь, дивитися, як нелюди знищують наші міста і вбивають цивільних людей. Ще працюючи в поліції, він їздив у гарячі точки. Також отримав сертифікат парамедика і надавав першу медичну допомогу постраждалим внаслідок обстрілів армією рф.
Щойно Андрій вивіз свою сім’ю в безпечніше місто, одразу ж не вагаючись прийняв рішення піти захищати свою державу.
Був призваний Бучанським РТЦК. Зарахований до поліцейського взводу № 1 полку управління поліції особливого призначення № 1, штурмовий полк «Сафарі», Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».
Згодом вступив до підрозділу спеціального призначення «Артан» Головного управління розвідки Міністерства Оборони України, пройшовши суворий відбір. Служив на посаді старший солдат – кулеметник.
Андрій успішно виконував свої задачі на острові Зміїний і не тільки.
До останнього подиху він боронив нашу землю від ворога. Його життя обірвалося 17 жовтня 2023 року при виконанні бойового завдання на Куп’янському напрямку поблизу населеного пункту Іванівка, що на Харківщині.
Він завжди в наших серцях. Герої не вмирають!
Зі слів дружини Дар’ї: «Мій чоловік дуже хоробра, відважна людина, сповнена сил та енергії.
Завжди мріяв про перемогу, щоб Україна була вільною суверенною та незалежною державою. Його серце випромінювало сонце, а очі запалювали серця. Своє майбутнє і майбутнє своєї родини він бачив тільки в Україні.
Андрій часто казав, що після перемоги продовжить будувати військову кар’єру. Неначе все життя він шукав себе і знайшов у військовій справі.
Його очі палали увесь час, а усмішка не сходила з обличчя. У нього була можливість залишитися й надалі служити в поліції, але він добровольцем пішов на фронт. Зі словами: «Хто, як не я! Я оберігатиму ваш сон, мої любі!», – вирушив на навчання.
Пам’ять про Андрія вшановують побратими, які зробили футболки з його фото і написом «Помстимося!». На робочу машину повісили номерний знак із його позивним «Медоїд». На згадку про нього в центрі міста Черкаси на Алеї Слави встановлено банер із його фотографією.
Заради майбутнього України і всіх нас він віддав Своє майбутнє, свою мрію, свою посмішку, і найцінніше – своє життя. На нього й досі чекають удома двоє маленьких діточок – Тимур 8 років і Вероніка 2 роки, і назавжди кохана дружина Дар’я.
Поховали захисника в Києві на Алеї слави Лісового кладовища.